Зірочка на небі і в нашій сім'ї

18 листопада в нас народилась чарівне чудо - Зорянка з формами в 3 кг і 300 гр і цілих 51 см. Я раніше думала, що всі новонароджені - маленькі прибульці, але як виявилось в них кожна рисочка гарна, очки, ротик, бровки, лобік - все має свою унікальність. І все це буде розвиватись і отримувати все більш точні риси.

Зорянка народилась з мигдальными очками, величезними зінницями поки що невизначеного кольору :), правильною формою маленьких губ і симпатичным носиком. На кого схожа - сказать тяжко, але думаю, що будемо знаходити риси і свої і її особисті.

п.с. Щось в мене без практики української якось туго йдуть гарні українські слова, ото Славік допоміг з зінницями - в цьому постій найтяжче для мене слово :)

естонські друзі

Зустрічатись з друзями - десь дуже далеко від дома, це зовсім інше, ніж домовитись про бокал пива в Києві і зустрітись після роботи.
Саме задоволення від того, що ми з однієї країни, що нас об'єднують деякі історії з нашого попереднього життя, що ми розуміємо, в кінці кінців, що забагато капусти - це уже не смачно, а вареники з картоплею і цибулею - о це вищий клас!
Зустрілись з Інною і Женєю, які зараз працюють в Естонії, але вже дуже скоро повертаються в Україну, і я принаймні пересвідчилась, що надовго мандрувати іншими країнами вони не будуть. Україна на них вже чекає! Страна любит своих героев :)
Дякую за гарні спогади, за величезні млинці! Це навіть уявити тяжко на скільки вони великі :), за екскурсію до музею здоров'я і за все-все інше :)

Вечір. Кухня. Малюнки

Сидячі в кухні, вже був зовсім вечір, на вулиці було дуже холодно і ходив сильний вітер, а ми пили чай і дивились картинки з майбутнього. Такі чіткі і сподіваюсь однакові. Створювали те, як буде виглядати наша спальня, яку породу собаки ми візьмемо, які дерева будуть в майбутньому саду. І їх було безліч цих малюнків.

І хотілось бути ще ближче, мабуть, тому, що здавалось, що якщо сидіти ще ближче то ми будемо навіть вгадувати думки один одного.

Але це були тактичні мрії, стратегічні ще попереду, а реалізація тактики вже зовсім близько. І чекати зовсім недовго...

Далі буде...

Непередбачуване бажання

Іноді здається, що жити неможна без чогось зовсім простого - наприклад, так конче хочеться ківі, або великого зеленого яблука, або кефіру. Зі мною такою часто буває.

Можливо це з кожною особою жіночої статті, але це так аж зсередини. І найголовніше, що мені хочеься всього такого або вночі :), коли вже спати час, або тоді, коли ми вже після відпрацьованого дня нарешті дійшли додому і вже ну явно ні в кого не виникає бажання бросати все і йти за ківі, кефіром або іниши моїми побажаннями.

Отак і виходить, що досить багато часу - я просто чогось хочу - смачного, рідкого, солоного, соковитого, червоного, сливового, м'якого... Ну з ким не буває? але передбачити, що буде наступне - неможливо!

Про них

Грошові відносини - напрягають. Мені взагалі здається, що з ними потрібно бути дууууже обережними. Вони чомусь створюють атмосферу залежності між різними людьми - рідними і не дуже. А ще створюють атмосферу невагомості, коли створюють ступор в розвитку проекту, житла, освіти тощо.
Гроші - вони якісь трошечки непозитивні.

дружнє життя. для друзів

Існують різні стани, коли хочеться з кимось зустрітись, особливо, якщо дуже давно не бачились.
Є друзі, з якими не випадає зустрічатись кожного дня, але хоча б раз на квартал так було б класно випити горнятко кави, з'їсти 1-2 віденьскі булочки, послухати музику від Скрябіна "З новим роком і рождєством" і згадати про теплі часи в Румунії або гірські лижі в Буковелі.

А є друзі, про яких знаєш, що вони, є, іноді отримуєш від них електронний лист в бсс в копії, але все ж таки бажаєш зустрітись хоча б ще раз в цьому житті. От просто так - побачити знайоме обличчя, почути знайомий голос, сказати - "я рада тебе бачити".
і такі друзі є.

Друзів є багато, вони - це люди, які створюють життя навколо ще більш яскравим, тому що ми отримуємо емоції і те, що підтримує тебе в думці про сенс життя. Це павутиння, яке складається тільки з добрих ніточок і весь малюнок, який я отримую, коли бачу на це павутиннячко - це малюнок моїх друзів - це картинка мого дружнього життя.

Павутинок є багато - деякі з роботи (колеги, керівництво), з родичів (близькі і дальні), з клієнтів і партнерів, з знайомих і людей, які оточуюють. Але найгарніше павутиннячко - це те, яке створено з-за допомогою друзів.
Дякую!

дві половинки життя

Не можу сказати, що я скучила. Ні, ми не бачились то всього 27 годин. Але мені не комфортно, мені не хочеться так бути. В мене немає відчуття дому.

Дивно, але моє "нормальне" існування, тобто гармонійне, достатнє, зручне, цікаве, веселе, тепер тільки із Мелешиком (:)). І коли навіть ми по деяких обставинах маємо бути десь далеко один від одного. То це неправильно. Життя складається з двох частинок і болісно, коли вони не рядом.

Комусь це легше, хтось звик, дехто немає іншого виходу, але якщо це можливо - бути якомога частіше вдвох і отримувати радість кожної хвилинки, коли ми разом, то все стає таким легким і всеможливим.