коли сміливість з'явиться?

Коли ти дійсно хочеш щось зробити, ти бачиш картинку, ти бачиш як це все буде відбуватись, і тобі не вистачає тільки якоїсь сміливості - щоб почати над цим працювати -адже дедлайни можуть рухатись, адже ще ніхто ні про ще не знає, то може краще і не починати...
Але так працює спосіб, коли ти говориш про цю річ в "сплавновваному вигляді" - такого-то числа, о такій-то годині, отакі люди плануються, такі кошти будуть зібрані. І саме тоді відбувається перетворення картинки із голови - в реальність. Тому що
1) ти це СКАЗАВ
2) ти ПООБІЦЯВ
3) люди зацікавлені і чекають, що ж буде далі.
Це інтсрумент - але це не сміливість, тому для того, щоб отриматю цю сміливість ще працювати і працювати :)

найзадоволення

Приходити додому - це таке чудове відчуття, не тому що на роботі так тяжко і немає сил :) Все навпаки, просто так хочеться ще щось робити, працювати, створювати, вигадувати, генерувати, конструювати, прописувати і шаленіти :) Але неможна цього робити 24 години поспіль - і тому коли йдеш з роботи то ще більше хочеться побачити кохану людину, яка скаже тобі "що так скучив", "що вже пройшов цілий день, як ми бачились", "що завтра субота і ми будемо разом цілі вихідні..."
Тому це все так класно - планувати свій день так, щоб отримати найзадоволення на роботі, а потім якомога скорше перенестись на Позняки і продовжити найспілкування вдома.
Бажаю почуттів теплих і рідних!

Ступені мрій

Сидимо ми з Мамонтом біля комп'ютеру, читаємо пошту і інші сайти, які можуть бути цікавими нормальній одруженій людині в одинадцятій годині ночі. Сьогодні з'явилась думка, що мрії проходять декілька ступенів:
1. Коли це щось настільки далеке, що навіть і не думаєш як до цього дійти - воно просто думається, щоб було б класно щоб саме так було.
2. Коли трапляється в житті щось таке, що повертає тбе знову до тієї ж мрії - поки що вона є такою ж далекою і начебто нездійсненою, але вже з'являються думки: "а може це знак", "А може це не случайність?" і вже деякий час живеш з почуттям того, що мрія стає жити поряд із тобою.
3. Коли з'являється перша думка: "А чому б і ні?", і туманний план, типо : "Це ж в принципі необхідно зробити це,це,це і це", і нібито і можна це зробити. В принципі якось в житті... Чому б і ні.
4. Коли приходить бажання: "чому не зараз", "чому не я" - і тоді знаходяться шляхи, як можна почати працювати на цю мрію і потрошки але крок за кроком її реалізовувати.
5. Коли мрія перестає бути мрією і стає приємною ціллю.
І це дійсно працює, зараз ми знаходимось на реалізації приємної цілі. Не просто, але ж ніхто і не казав, що буде легко :). Але мрії того варті - вони ж таку далеку стежку мали, то чому б і не насолоджуватись її втіленням?

чтобы тебя услышали...

это после взгляда на Бегемотика :)

Услышать.

Шел бегемот по улице качаясь
Не знал куда он деть энергию свою
Бродил сначала просто по бульварам,
Потом он начал выводить семью

Все мило относились к бегемоту
Не слушали его стихи и прозу,
Никто не думал даже уловить
Насколько ярко он мог говорить.

А Мотик наш – философ жизни,
Имел в секунду тыщи мыслей
Их нужно ведь всем рассказать,
Чтоб каждый знал, что, где и как

Про то, что на планете скучно
Про то, что мы живем не дружно
Про то, какой потенциал
И как брать на уроках интеграл.

Он говорил про самолеты,
Про земли разные, курорты
Про то, что в жизни нужно детям,
Ппро то, как разводить на деньги.

Внутри умен и мудр и честен
Открыт к дискуссии, успешен,
Всегда он знает, что ответить,
Чтоб проявить свой класс и степень.

Одно вот только не понять,
Наш бегемотик умудрился,
Чтоб быть услышанным другими
Сначала сам услышь других.

про то, что происходит на планете

Прошло уже точно больше года, когда ничего не писалось и не получалось, а тут захотелось написать и передать, то какие мысли находятся в голове.

Наш взгляд.

Города становятся большими
Количество машин растет из года в год
Люди в городе становтся взрослее
Дети говорят английским языком.

Куда идем мы крупными шагами?
Куда девается природный человек?
То скромное, но доброе созданье?
И тот, кто понесет ответ.

За тысячи спаленные гектары,
За нефть разлитую по краюшку морей
За то, что нынче лето, а не осень
А в Гане выпал вдруг волшебный снег.

За катастрофы на дороге, за цунами
За перевернутые поезда и за вулканы,
За самолеты, что сбиваются с дороги
За то, что мы устроили в природе...

Но ведь обратная есть сторона медали:
Мы есть наука, спорт, политика, учеба
Мы любим жить в большом уютном доме,
Пеатать партиями прессу,
Изобретать айподы, слушать оперетту.

Мы вышли на орбиту человека,
Который жаждет то понять,
Что не дано другому.

Который хочет объяснить
Что небо, это тоже мир,
Что сантиметр бесконечен,
Что эволюция успешна
Что клон – нам нужен для лечений,
Что можно жить ведь вечно-вечно...

Две стороны медали не перфектны
Как два противостояния сторон
Как будто бы холодная война –
Кто будет первым...

Однако человеку дан был разум
Природа же лишь отвечает на удар
Как маленький ребенок думает беспечно
О том, как привлекать к себе наш взгляд.