дружнє життя. для друзів

Існують різні стани, коли хочеться з кимось зустрітись, особливо, якщо дуже давно не бачились.
Є друзі, з якими не випадає зустрічатись кожного дня, але хоча б раз на квартал так було б класно випити горнятко кави, з'їсти 1-2 віденьскі булочки, послухати музику від Скрябіна "З новим роком і рождєством" і згадати про теплі часи в Румунії або гірські лижі в Буковелі.

А є друзі, про яких знаєш, що вони, є, іноді отримуєш від них електронний лист в бсс в копії, але все ж таки бажаєш зустрітись хоча б ще раз в цьому житті. От просто так - побачити знайоме обличчя, почути знайомий голос, сказати - "я рада тебе бачити".
і такі друзі є.

Друзів є багато, вони - це люди, які створюють життя навколо ще більш яскравим, тому що ми отримуємо емоції і те, що підтримує тебе в думці про сенс життя. Це павутиння, яке складається тільки з добрих ніточок і весь малюнок, який я отримую, коли бачу на це павутиннячко - це малюнок моїх друзів - це картинка мого дружнього життя.

Павутинок є багато - деякі з роботи (колеги, керівництво), з родичів (близькі і дальні), з клієнтів і партнерів, з знайомих і людей, які оточуюють. Але найгарніше павутиннячко - це те, яке створено з-за допомогою друзів.
Дякую!

дві половинки життя

Не можу сказати, що я скучила. Ні, ми не бачились то всього 27 годин. Але мені не комфортно, мені не хочеться так бути. В мене немає відчуття дому.

Дивно, але моє "нормальне" існування, тобто гармонійне, достатнє, зручне, цікаве, веселе, тепер тільки із Мелешиком (:)). І коли навіть ми по деяких обставинах маємо бути десь далеко один від одного. То це неправильно. Життя складається з двох частинок і болісно, коли вони не рядом.

Комусь це легше, хтось звик, дехто немає іншого виходу, але якщо це можливо - бути якомога частіше вдвох і отримувати радість кожної хвилинки, коли ми разом, то все стає таким легким і всеможливим.

бадьоро і радісно

Сьогодні дуже бадьорий день. Перший раз мені просто захотілось не довго лежати в ліжку і не хотіти вставати, а навпаки пружніми рухами перевернути ковдру, стрибнути в мій домашній одяг і почати разом із Славіком цю таємну річ, яка називається ранкова зарядка :)

Ще з дитинства вона уособлює у собі поєднання диких рухів з ногами і руками, ти маєш із серйозним обличчям розтягувати свої м'язи, якщо вони є :), а потім правильно дихати, а сьогодні мені хотілось просто робити щось подібне, і отримати від цього задоволення. Хе, я думаю в мене це вийшло.

Після 15 хвилин - усмішка не покидала мене цілий ранок, а на роботі в кабінеті всім просто хотілось бажати щастя і успіхів у особистому житті. тому що в мені проснулось зранку все - починаючи від моїх думок, закінчуючи моїм тілом.

Дуже сподіваюсь, що завтра стане щось подібне :).

Всіх люблю і цілую! :)

вечірні романтики

Це було так класно, просто так, сидячі в ЯпонаХата, дивитись один на одного і бавитись пустими розмовами про те, як і що відбуваєтсья на роботі, як і де ми проведемо Новий рік, про те, що на наступних вихідних приїжджають всі батьки і маємо щось підготвувати для них. На романтичному побаченні можна говорити про все на світі, але головне це настрій, з яким ми там знаходимось і почуття, які створюють цю романтику.

А потім падав сніг і ми йшли додому. Як завжди разом і як завжди посміхаючись з того, що відбулось за весь довгий або не дуже день.

А потім відмінний настрій на цілий тиждень тільки тому, що ми були зовсім разом.
Вечірні романтики. І хочеться ще і ще і ще.

І хочеться квітів, лунні доріжки на морі, кава з сердечком з шоколаду і багато-багато снігу під вуличним ліхтарем.

коли сміливість з'явиться?

Коли ти дійсно хочеш щось зробити, ти бачиш картинку, ти бачиш як це все буде відбуватись, і тобі не вистачає тільки якоїсь сміливості - щоб почати над цим працювати -адже дедлайни можуть рухатись, адже ще ніхто ні про ще не знає, то може краще і не починати...
Але так працює спосіб, коли ти говориш про цю річ в "сплавновваному вигляді" - такого-то числа, о такій-то годині, отакі люди плануються, такі кошти будуть зібрані. І саме тоді відбувається перетворення картинки із голови - в реальність. Тому що
1) ти це СКАЗАВ
2) ти ПООБІЦЯВ
3) люди зацікавлені і чекають, що ж буде далі.
Це інтсрумент - але це не сміливість, тому для того, щоб отриматю цю сміливість ще працювати і працювати :)

найзадоволення

Приходити додому - це таке чудове відчуття, не тому що на роботі так тяжко і немає сил :) Все навпаки, просто так хочеться ще щось робити, працювати, створювати, вигадувати, генерувати, конструювати, прописувати і шаленіти :) Але неможна цього робити 24 години поспіль - і тому коли йдеш з роботи то ще більше хочеться побачити кохану людину, яка скаже тобі "що так скучив", "що вже пройшов цілий день, як ми бачились", "що завтра субота і ми будемо разом цілі вихідні..."
Тому це все так класно - планувати свій день так, щоб отримати найзадоволення на роботі, а потім якомога скорше перенестись на Позняки і продовжити найспілкування вдома.
Бажаю почуттів теплих і рідних!

Ступені мрій

Сидимо ми з Мамонтом біля комп'ютеру, читаємо пошту і інші сайти, які можуть бути цікавими нормальній одруженій людині в одинадцятій годині ночі. Сьогодні з'явилась думка, що мрії проходять декілька ступенів:
1. Коли це щось настільки далеке, що навіть і не думаєш як до цього дійти - воно просто думається, щоб було б класно щоб саме так було.
2. Коли трапляється в житті щось таке, що повертає тбе знову до тієї ж мрії - поки що вона є такою ж далекою і начебто нездійсненою, але вже з'являються думки: "а може це знак", "А може це не случайність?" і вже деякий час живеш з почуттям того, що мрія стає жити поряд із тобою.
3. Коли з'являється перша думка: "А чому б і ні?", і туманний план, типо : "Це ж в принципі необхідно зробити це,це,це і це", і нібито і можна це зробити. В принципі якось в житті... Чому б і ні.
4. Коли приходить бажання: "чому не зараз", "чому не я" - і тоді знаходяться шляхи, як можна почати працювати на цю мрію і потрошки але крок за кроком її реалізовувати.
5. Коли мрія перестає бути мрією і стає приємною ціллю.
І це дійсно працює, зараз ми знаходимось на реалізації приємної цілі. Не просто, але ж ніхто і не казав, що буде легко :). Але мрії того варті - вони ж таку далеку стежку мали, то чому б і не насолоджуватись її втіленням?

чтобы тебя услышали...

это после взгляда на Бегемотика :)

Услышать.

Шел бегемот по улице качаясь
Не знал куда он деть энергию свою
Бродил сначала просто по бульварам,
Потом он начал выводить семью

Все мило относились к бегемоту
Не слушали его стихи и прозу,
Никто не думал даже уловить
Насколько ярко он мог говорить.

А Мотик наш – философ жизни,
Имел в секунду тыщи мыслей
Их нужно ведь всем рассказать,
Чтоб каждый знал, что, где и как

Про то, что на планете скучно
Про то, что мы живем не дружно
Про то, какой потенциал
И как брать на уроках интеграл.

Он говорил про самолеты,
Про земли разные, курорты
Про то, что в жизни нужно детям,
Ппро то, как разводить на деньги.

Внутри умен и мудр и честен
Открыт к дискуссии, успешен,
Всегда он знает, что ответить,
Чтоб проявить свой класс и степень.

Одно вот только не понять,
Наш бегемотик умудрился,
Чтоб быть услышанным другими
Сначала сам услышь других.

про то, что происходит на планете

Прошло уже точно больше года, когда ничего не писалось и не получалось, а тут захотелось написать и передать, то какие мысли находятся в голове.

Наш взгляд.

Города становятся большими
Количество машин растет из года в год
Люди в городе становтся взрослее
Дети говорят английским языком.

Куда идем мы крупными шагами?
Куда девается природный человек?
То скромное, но доброе созданье?
И тот, кто понесет ответ.

За тысячи спаленные гектары,
За нефть разлитую по краюшку морей
За то, что нынче лето, а не осень
А в Гане выпал вдруг волшебный снег.

За катастрофы на дороге, за цунами
За перевернутые поезда и за вулканы,
За самолеты, что сбиваются с дороги
За то, что мы устроили в природе...

Но ведь обратная есть сторона медали:
Мы есть наука, спорт, политика, учеба
Мы любим жить в большом уютном доме,
Пеатать партиями прессу,
Изобретать айподы, слушать оперетту.

Мы вышли на орбиту человека,
Который жаждет то понять,
Что не дано другому.

Который хочет объяснить
Что небо, это тоже мир,
Что сантиметр бесконечен,
Что эволюция успешна
Что клон – нам нужен для лечений,
Что можно жить ведь вечно-вечно...

Две стороны медали не перфектны
Как два противостояния сторон
Как будто бы холодная война –
Кто будет первым...

Однако человеку дан был разум
Природа же лишь отвечает на удар
Как маленький ребенок думает беспечно
О том, как привлекать к себе наш взгляд.

вечірнє притискання

так класно ввечері зустрічатись і ще під час подорожі додому три, чотири, шість, вісім, десять разів притискатись до коханого :), навіть якщо нічо не трапилось, все одно - хочеться постояти трохи просто на тротуарі і зазірнути в очі один до одного і продовжити оповідання про те, як пройшов день і як змінювалась на протязі всього дня погода.
Ми такі цікаві :) І кожен з нас проживає своє окреме життя з 9 до 18, і іноді замислюєшься - а чи хочеться все життя віддавати 9 годин щоденно комусь? можливо ми в силі керувати ним самі?

що таке "ідея"

Якось так легко і приємно.
А ще хочеться на море, але мабуть вже наступного року, а ще хочеться вражень і незабутніх моментів. Це на 100 відсотків правда про те, що для будь-якої творчої роботи необхідні враження і чим більше тим краще - вони дають те, що називається ідеями, які так цінуються для подальшого розвитку будь-чого!
Ідея - це сформоване в словах відчуття змін.

майже разом

Зараз можливо ми приймаємо рішення, яке так або інакше вплине на подальший "стиль" життя :). Але ми в різних місцях географічно, але єдині в думках - тому я майже приймаю участь у виконанні рішення :)

Думки і настрій

Цікаво чи можна рахувати людину нормальною, коли її настрій змінюється майже в протилежнку сторону менше ніж за 15 секунд. А думки - просто виходять з голови, навіть якщо вони там вже знаходились півдня і не давали нормального спокою.

Сьогодні вдень так було зі мною. Скажу чесно в кожну хвилину мого неконтрольованого настрою мені хотілось просто бути зовсім іншою і змінити своє ставлення до людей поряд, до мого існування на землі :).

І так не хотілось йти до столу зі всіма... хотілось навість збігти кудись і щоб ніхто не знав де я і навіть не хотів дізнатись :).

Але я зробила паузу, з'їла, як то кажуть, твікс і подумала, що я все вигадала, треба зробити перший крок і тільки щось роблячи можна зрозуміти чи всі мої думки правильні чи ні...

Як виявилось на всі 100% вони були не вірними по відношенню до кожного випадка :)

Таааак, потрібно більше рухатись і діяти, ніж думати і гадати :)

чомусь...

знову вечів, неділя, чомусь ці вихідні були найдовші за останній рік це точно - немає плану що робити, немає зустрічей, немає заняття, яке б було до душі.
Можна пролежати цілий день і отримати величезне задоволення від телевізора і від простого відпочинку, але це не моє...
Знову ці ж роздуми про те, куди краще, чому ні, чому так. А немає відповіді, немає її правильної. Мабуть, плани не потрібні, якщо від них не отримуєш задоволення, а вони приносять тільки багато думок, які не надихають (це слово kmbs :), а коли надихають, то завжди є но...
І так нерадісно, коли хтось щось забуває... це для мене важливе, а для когось мабуть не так важливе... а можливе важливо але не зараз...
ніч... завтра буде завтра і буде все по іншому.

різні рішення

Трохи хвилююсь про завтрашній день, хоча й тато говорить, що все що є наше, воно за будь яких обставин буде нашим... Але все одно щось тремтить всередині, тому що якесь рішення впливає на майбутнє життя, немає правильних і неправильних рішень і ми дійсно не можемо знати, щоб з нами було б якщо б сталось по-іншому...
Це альтернативне життя, в нас є стільки варіантів як зробити той чи інший крок, а ми робимо як кажуть той, який в данний час є найоптимальнішим, принаймні з почуттів на цей період часу.
Але ж завжди вагаєшься і це глибше прислухаєшься до своїх почуттів.
Головно не боятись робити кроки і потім за них відповідати, а ми вже дорослі і мабуть що вже здатні будувати себе і своє майбутнє...
До завтрашнього рішення... :)

Сонечкові присвячується

Відчуття - це щось маленьке, яке створене для тго, щоб їх вирощувати, плекати, надавати, втілювати і насолоджуватись. Є моменти, коли їх дуже багато (відчуттів), - і вони всі різні, і ти не знаєш за що краще вхопитись і про яке розповісти, яке з них має право на своє існування зараз, а яке трошечки пізніше...
але це підхід комп'ютера.
Людина складається з почуттів, не можна говорити, що зараз і тільки зараз я відчуваю тепло, а вчора в мене був поганий настрій і я до всіх вороже ставилась. Ні, не може такого бути.
Почуття це такий комплекс, який неможна розділити на окремі пристрої і процеси. Це все разом.
Людина така складна, і раціонально я можу зрозуміти свого сусіда, що в ньому коїться і чому він зробив так і повів себе саме таким чином, але про себе - ні. В мене нібито дві істоти - одна знає що робити і як робити, а інша робить але по-своєму і лише процентів на 60 звертає увагу на те, що говорить раціональна істотка.
Отак от і живем :)

рядочком біля дивану...

Так здорово просто так бути разом ввечорі, і цілувати в вушко кохану :) або коханого - це вже залежить від вдачі :) Дивитись Претендра, бавитись борщиком і цілувати Мамонта по самі оченята - коли він не проти :) І взагалі ми такі класні :) і головне що ми погоджуємося :) Ти мені щось пропонуєш і я думаю це так не в тему... але я не можу відмовитись, ти ж моя така улюблена істота... яку я так... ну ти і сам знаєш, не буду тобі цього ще раз казати, а то замрієшься і будеш в ночі не спати а балуватись :) ага, а коли сам бавитись не захочеш то будеш ммм навіть не знаю як сказати, це щоб цензурою не викинули.. :) а так, мені класно і так хочеться щоб в усьому світі було так багато щасливих людей. Бажаю успіхів :)
До речі, сьогодні пройшло лише 1,5 роки коли ми "офіційно" разом, а здається ніби це вже так давно, що й не можна пригадати, хоча це залежить від того, що рахувати за початок...
коли ми познайомились, коли побачились, коли народились... Цілую, тебе....

зранку на роботу

Цікаво, коли ми йдемо на роботу і вже перед самим метрополітеном розходимося по своїх роботах - Славік іде на свою роботу, а я їду на Подол, після перших хвилин вже відчувається бажання зустрітись. Мені здається нам хочеться працювати разом, не знаю ще чи є в цьому труднощі, але будемо намагтись працювати на спільне майбутнє і на розвиток на одному рівні.
Успіхів нам :)

перший серйозний перегляд

Сьогодні ми їздили по полях і ланах, дивились на різні ділянки земельні, мріяли про те, як може виглядати наше житло через декілька років, як ми будемо будувати будинок і які широкі вікна в ньому будуть...
Сідало сонце, воно було рожеве і світило прямо на нас і на наш шлях, який проходив між дорогами, які ще не були зроблені до кінця і де-не-де ще було видно свіжі сліди бульдозерів.
Було здорово просто дивитись, я знаю, що це була перша подорож в майбутнє, але сто процентів не остання і я впевнена, що ми зможемо дійти одностайного прийняття рішень.
Ні, я навіть своєї думки немаю, сподобалось чи ні. Просто сподобалось, коли ми вийшли з машини і тут повіяло просто теплим і гарячим повітрям, сосни були прямо на ділянці і здавалось, ніби ми потрапили просто до лісу, в якому є олені, зайці, птахи і інші чудові творіння, які просто навідались - хто ж там приїхав...
Будемо шукати далі - а поки що насолода...